Назад до списку

Олександр Ярославський: Час творити. Від балаканини – до реальної економіки

Александр Ярославский. Фото: DCH

Часто думаю про те, що відбулося за майже 30 років незалежності України. І що могло бути зроблено правильніше та краще, аби підійти до цієї дати з більш вагомими й оптимістичними результатами.

Звісно, історія не має умовного способу, і що зроблено, те зроблено. Але я абсолютно переконаний, що всі ці три десятиліття нашою головною проблемою була й залишається звичка розмовляти про добрі наміри замість того, щоб займатися справою.

Змінюються президенти й уряди, пишуться та запорошуються на полицях концепції, програми, стратегії. У медицині, освіті, держуправлінні відбуваються якісь процеси модернізації, диджиталізації, що дозволяють громадянам швидше та легше користуватися послугами держави як сервісного інституту. Проте українському народу набагато легше від цього не стає, особливо якщо врахувати фактор пандемії, який обрушився на світ.

Тому настав час переходити від балаканини до реальної економіки, це єдиний шлях виходу на висхідну траєкторію економічного розвитку. Часу просторікувати більше немає і давно немає: я неодноразово говорив про це публічно всій країні й особисто нашому вищому керівництву.

Я бізнесмен і тільки бізнесмен – і пишаюся цим. Мене не цікавлять політичні інтриги, у мене немає контролю над медіа, я принципово не втручаюся в парламентські й інші управлінські процеси органів влади. І при цьому досвід DCH показує, що можна ефективно працювати та бути корисним своїй країні, не витрачаючи часу на порожні розмови, непотрібні пафосні форуми, показушні проєкти та марні дискусії. Тим більше, що глобалізація економіки та підтримка України нашими західними партнерами дають нам такі можливості, про які раніше ми не могли й думати.

Підкреслю, що інвестиційна діяльність DCH в Україні базується на міцному фундаменті, який наша команда створила своїми руками. Як і всі інші серйозні холдинги, ми робили портфельні інвестиції в українські компанії, купували та продавали пакети акцій. Але проєкти нашої гордості, які дозволили забезпечити приплив реальних грошей в українську економіку, – це проєкти розвитку та капіталізації підприємств із наступним залученням іноземних інвесторів.

Насамперед, йдеться про «УкрСиббанк», який у момент придбання був, по суті, лише банківською ліцензією. Від цієї точки відліку ми пройшли шлях до сучасної банківської установи, яка зацікавила міжнародну фінансову групу BNP Paribas. Угода з продажу «УкрСиббанку» дозволила залучити в Україну майже $1 млрд СПРАВЖНІХ (не «кіпрських», не «віргінських») прямих іноземних інвестицій. Це не процес переділу власності всередині країни, це процес створювання. Фінансовий результат від якого пішов не на проїдання – які-небудь острови та палаци за тридев'ять морів. А був реінвестований в українську економіку!

Те ж саме, тільки з меншою сумою угоди, стосується Мереф’янського скляного заводу, який ми розвили та продали турецьким інвесторам. А ще був «Київстар», черкаський «Азот» і багато чого іншого.

Завдяки цьому заділу та завзятій роботі вдалося:

  • Вкласти $300 млн, щоб побудувати в Харкові всю інфраструктуру для Євро-2012 (стадіон, аеропорт, перший luxury-готель та ін.) – фактично виграти для міста право на проведення турніру і тим самим відкрити його світові.
  • Вивести з першої ліги ФК «Металіст» і подарувати Україні нову зірку національного чемпіонату, предмет гордості всіх харків'ян і яскравого учасника Ліги чемпіонів УЄФА.
  • Відродити легендарний Харківський тракторний завод, який відомий в усьому світі, та відновити його виробництво.
  • Підхопити й утримати на плаву Дніпровський металургійний завод і «Суху Балку» – навіть за дуже несприятливої кон’юнктури ринку.
  • Зберегти кращий український регбійний клуб «Олімп» і фінансувати його як основу національної збірної.
  • Після успішного проєкту створення сучасного Харківського аеропорту стати приватним інвестором будівництва нового аеропорту в Дніпрі, щоб повернути регіону нормальне авіасполучення зі світом.

І багато чого іншого…

Тому що філософія ведення бізнесу – моя та команди DCH – це творення.

Ми розуміємо, що мільйони тракторів ХТЗ сучасній Україні, враховуючи нинішні агротехнології та глобальну конкуренцію, вже не потрібні. Тому ми будуємо «Екополіс ХТЗ» – Українську Кремнієву Долину в Харкові, яку доручив створити в регіоні президент Зеленський. Є чітка стратегія, зрозумілі строки та формати роботи, славетні імена перших резидентів із числа найбільших світових корпорацій і навіть план-графік випуску першого харківського трамвая.

Ми певні, що авіабудування й інше машинобудування в Україні можна зберегти не багатосторінковими програмами галузевого лобізму, а фактичними фінансовими вливаннями.  Тому DCH використовуватиме свої можливості та ресурси для того, щоб зберегти та модернізувати «Мотор Січ», Харківський авіазавод, «Електроважмаш».

Ми не просто заявили про намір повернути Харкову й Україні той самий, справжній і героїчний ФК «Металіст», а вже займаємося цим у практичній площині.

У нас великі плани найрізноманітніших інвестиційних проєктів в Україні: від креативних бізнесів до дорожнього будівництва. І в кожному конкретному випадку вкладатися в них будуть і наші гроші, і гроші іноземних партнерів, а належні DCH грошові потоки від них будуть реінвестовані знову ж в економіку нашої країни.

Ділити-переділювати в Україні нема чого. Спадщини минулої епохи вже не лишилося, а економіка в нас, як шагренева шкіра: щодня менше грошей і більше боргів.

Зараз час будувати, піднімати з колін, створювати – тобто ТВОРИТИ.

Ми відкриті до діалогу з усіма, кому близька така картина світу. Є реальні інвестиційні проєкти, є ефективна команда, є воля до перемоги. Ми запрошуємо всіх охочих разом працювати по «Екополісу ХТЗ», машинобудуванню, авіабудуванню – приєднуйтеся. І, звісно, вічна дяка харків'ян і всіх українських вболівальників чекає на тих, хто завдяки своїм владним повноваженням чи просто палкому бажанню допоможе повернути «Металісту» спочатку ім'я, а потім і колишню спортивну славу!

Чим менше буде пустих балачок і більше праці, тем краще житимемо ми, українці, наші діти й онуки. І тим більш гідною Україна виглядатиме на карті світу.